Освоєння власних назв іншомовного походження в українській і польській мовах

Praca dotyczy specyfiki adaptacji nazw własnych pochodzenia obcego w języku ukraińskim i polskim. Celem badania jest analiza podobieństw i różnic w sposobach ich przyswajania, ze szczególnym uwzględnieniem procesów transkrypcji, transliteracji oraz wpływu tradycji językowych i norm kodyfikacyjnych. W pracy omówiono teoretyczne podstawy onomastyki oraz mechanizmy transferu międzyjęzykowego nazw własnych. Przeprowadzono analizę porównawczą adaptacji fonetycznej, graficznej i morfologicznej w obu językach, a także wskazano na rolę wariantywności oraz problemów normatywnych w ich współczesnym funkcjonowaniu. Wyniki badań pokazują, że język ukraiński częściej opiera się na zasadzie adaptacji fonetycznej, natomiast język polski w większym stopniu zachowuje tradycyjne i historycznie ugruntowane formy. Jednocześnie oba systemy językowe dążą do zachowania funkcji identyfikacyjnej nazw własnych oraz ich stabilizacji w komunikacji oficjalnej i medialnej.

The paper addresses the specificity of adapting proper names of foreign origin in the Ukrainian and Polish languages. The aim of the study is to analyze the similarities and differences in the methods of their assimilation, with a particular focus on the processes of transcription, transliteration, and the influence of linguistic traditions and codification norms. The paper discusses the theoretical foundations of onomastics and the mechanisms of interlingual transfer of proper names. A comparative analysis of phonetic, graphic, and morphological adaptation in both languages was conducted, and the role of variation and normative issues in their contemporary functioning was highlighted. The research results indicate that the Ukrainian language relies more frequently on the principle of phonetic adaptation, whereas the Polish language retains traditional and historically established forms to a greater extent. At the same time, both language systems strive to preserve the identifying function of proper names and to stabilize them in official and media communication.

Робота присвячена специфіці адаптації власних назв іншомовного походження в українській та польській мовах. Метою дослідження є аналіз подібностей та відмінностей у способах їх засвоєння, з особливим акцентом на процесах транскрипції, транслітерації, а також на впливі мовних традицій та кодифікаційних норм. У роботі розглянуто теоретичні засади ономастики та механізми міжмовного трансферу власних назв. Проведено порівняльний аналіз фонетичної, графічної та морфологічної адаптації в обох мовах, а також наголошено на ролі варіантності та нормативних проблем у їхньому сучасному функціонуванні. Результати дослідження показують, що українська мова частіше спирається на принцип фонетичної адаптації, тоді як польська мова більшою мірою зберігає традиційні та історично укорінені форми. Водночас обидві мовні системи прагнуть зберегти ідентифікаційну функцію власних назв та забезпечити їхню стабілізацію в офіційній та медійній комунікації.